25 лютого 1871 року у Новограді-Волинському (нині місто Звягель) народилася Лариса Косач – поетеса, драматургиня, перекладачка і громадська діячка, що увійшла в історію під іменем Леся Українка.
Вона виросла в родині інтелектуалів: батько, Петро Косач, був дійсним статським радником і меценатом, а мати, Ольга Драгоманова-Косач (відома як Олена Пчілка), – видатною письменницею та громадською діячкою.
Родовід Лариси поєднував давню козацьку шляхту. Петро Косач належав до заможного українсько-козацького роду з власним гербом, а Драгоманови – до козацької старшини.
Лариса була другою дитиною з шести. Через принципову позицію матері, яка прагнула вберегти дітей від денаціоналізації в російських школах, початкову освіту вони здобували вдома. Згодом навчання стало вимушено індивідуальним: у 10 років у дівчинки діагностували туберкульоз кісток.
Вплив Європи
Попри фізичні обмеження, Лариса Косач активно навчалася й розвивалася. Вона досконало знала близько 10 мов: французькою володіла впевненіше, ніж російською; знала англійську, німецьку, італійську, польську, болгарську, латину та давньогрецьку; в Єгипті взялася за вивчення іспанської. Ці знання вона використовувала зокрема для перекладу творів світових авторів. У 19 років вона самотужки написала підручник “Стародавня історія східних народів” для навчання своїх сестер.
Боротьба з хворобою змусила Лесю об’їздити світ. Вона роками мешкала в Італії, Єгипті, Криму та Грузії. Ці подорожі літераторка використовувала й для саморозвитку: відвідувала найкращі опери та театри, працювала в провідних бібліотеках, вивчала світове мистецтво.
Вона критикувала провінційне “народництво” й просувала європейські тенденції в українську культуру.
Фемінізм і формування мови
Разом з матір’ю Оленою Пчілкою, Наталею Кобринською та Ольгою Кобилянською, Леся Українка формувала феміністичну течію в літературі. Її героїні – це не жертви обставин, а самодостатні, вільні та горді особистості.
Поетеса друкувалася на сторінках започаткованого в 1887 році жіночого альманаху “Перший вінок”, а також активно підтримувала емансипацію та жіночі рухи, які виступали за більші можливості для жіночої самореалізації.
Водночас у 1888 році разом із братом Михайлом створила літературне об’єднання молоді “Плеяда”, що гуртувало талантів тієї епохи.
Інтелігенція того часу модернізувала українську мову, створюючи нові слова, аби описувати складні філософські поняття. Завдяки родині Косачів та їхньому оточенню наш лексикон збагатився такими словами:
- Леся Українка: промінь, напровесні;
- Олена Пчілка: мистецтво, палкий, переможець, нестяма;
- Михайло Старицький: мрія, майбутнє, байдужість, темрява, завзяття.
Останній шлях
Життя поетеси було безперервним актом волі. Іван Франко назвав її “єдиним мужчиною в нашому письменстві” за її силу духу.
Останні дні вона провела в Грузії зі своїм чоловіком Климентом Квіткою. 1 серпня 1913 року в Сурамі серце Лесі Українки зупинилося через відмову нирок. Їй було 42 роки.
Поетесу перевезли до Києва. На Байковому кладовищі труну до місця спочинку, поруч із батьком та братом, символічно несли шість жінок.