Розвиток нейротехнологій у поєднанні зі штучним інтелектом відкриває неймовірні можливості для медицини, але водночас створює безпрецедентні етичні виклики. Експерти попереджають, що новітні інтерфейси «мозок-комп’ютер» здатні не лише відновлювати втрачені функції, а й ставити під загрозу когнітивну свободу та приватність користувачів.
Історія Ненсі Сміт, яку паралізувало після автокатастрофи, стала показовим прикладом подвійної природи технологій. Жінка змогла знову створювати музику завдяки імплантату, що аналізував її мозкову активність. Коли вона уявляла гру на піаніно, система трансформувала думки в мелодію. Проте Ненсі зізнавалася, що процес відчувався дивно: «Здавалося, що клавіші просто автоматично натискаються самі по собі, без мого обдумування». Керівник дослідження Річард Андерсен пояснив, що система навчилася виявляти намір зіграти ноту за сотні мілісекунд до свідомої дії пацієнтки.
Якщо медичні імплантати регулюються суворими протоколами, то ринок споживчої електроніки залишається «сірою зоною». Компанії розробляють навушники та гарнітури з вбудованими датчиками електроенцефалографії (ЕЕГ), які фіксують електричну активність мозку через шкіру голови. Наприклад, Apple вже запатентувала дизайн AirPods із сенсорами для моніторингу біосигналів.
Такі пристрої обіцяють покращити концентрацію чи якість медитації, проте етики б’ють на сполох. Дослідження показують, що більшість компаній мають повний контроль над отриманими даними. Поєднання нейроінформації з цифровим слідом користувача дозволяє робити глибокі висновки про психічне здоров’я чи навіть політичні погляди. Девід Лайреског з Оксфордського університету зазначає, що у цій сфері панує «дикий захід стосовно регуляторних стандартів», адже закони не встигають за розвитком технологій.
Прямуючи до клініки
Поки споживчий сектор розвивається хаотично, клінічні випробування переходять на новий рівень. Компанія Synchron наблизилася до отримання дозволу на широке використання свого пристрою, який дозволяє керувати меню на екрані силою думки. Їхній метод не потребує трепанації черепа: чіп вводять через кровоносну судину. Тим часом Neuralink Ілона Маска тестує складніші імплантати, що вживляються безпосередньо в кору мозку.
Науковці прагнуть піти далі й отримати доступ до зон, що відповідають за планування дій. Це дозволить лікувати складні психічні розлади. Мар'ям Шанечі з Університету Південної Каліфорнії працює над створенням базових моделей мозкової активності за допомогою ШІ, щоб персоналізувати терапію. Але Том Окслі, керівник Synchron, прогнозує, що «інтерфейс усього мозку стане майбутнім», що неминуче призведе до питань безпеки найпотаємніших думок.
Люди та штучний інтелект
Найбільше занепокоєння викликає здатність алгоритмів передбачати помилки користувача ще до того, як він їх усвідомить. Це створює спокусу автоматичної корекції дій, що розмиває межу між рішенням людини та машини. Ніта Фарахані з Університету Дьюка наголошує на ризиках використання ШІ-чатботів, інтегрованих у нейроінтерфейси. Якщо штучний інтелект почне формулювати відповіді за людину, це може змінити її ідентичність. «Те, що ви висловлюєте, ви включаєте у свою ідентичність, і це несвідомо формує те, ким ви є», — попереджає дослідниця.
Експерти пропонують запровадити нові норми, де розробники нейротехнологій матимуть фідуціарні обов’язки перед користувачами – діяти виключно в їхніх інтересах, подібно до лікарів чи адвокатів.