100 днів, які змінили всіх

100 днів, які змінили всіх

У цієї війни ще немає власної назви. Вочевидь, вона з’явиться тоді, коли стануть зрозумілими її результати. А результати поки що невідомі.


Загалом, є три базових сценарії. Перший – перемога України. Під цим треба розуміти звільнення окупованих після 24 лютого територій та, можливо, ліквідація ЛНР-ДНР, в кращому випадку. Другий сценарій – перемога Росії. Тобто, вихід росіян на адмінкордони Луганської і Донецької областей, утримання ними контролю над Херсонщиною та узбережжям Азовського моря (так званий "коридор у Крим"). В гіршому випадку – зі збереженням загрози для Одеси, Харкова, Запоріжжя, Києва, Сум і Чернігова.


Третій сценарій – поширення воєнних дій на сусідні країни (Молдова, Польща, країни Балтії, з Фінляндією включно).


Третій варіант поки що малоймовірний, а перші два сьогодні ще однаково можливі. Зрештою, головний підсумок перших ста днів війни – це лінія фронту, що розтяглася на половину нашого державного кордону зі сходу і півдня, і яка поки що лишається лінією нашої оборони.


У воєнному сенсі ситуація стабілізувалася в точці, яка не влаштовує обидві сторони. Тому буде тиск і драма, в якій вирішиться, хто – кого.


Натомість, у політичному сенсі ситуація є набагато більш динамічною, а про головні результати цієї війни можна починати говорити вже зараз.


Нам хотілося б вірити, що ці 100 днів змінили світ. Але насправді це не так. Якщо забрати повідомлення про Україну зі стрічки новин CNN, AP, Reuters та переключити увагу поважних англомовних тижневиків на інші проблеми, то за якийсь місяць тема війни в Україні зникне з глобального порядку денного. І все буде майже так, як раніше.


Напад Росії на Україну став шоком для багатьох у світі. Але не для всіх. Для більшості країн Азії, Африки, Латинської Америки – це далека війна, яка нагадала декому про власні болі і образи, але не стала поворотним моментом історії.


Таким поворотним пунктом вона стала для України, Росії і Європи. Ці три суб’єкти вже точно не зможуть залишитися такими, якими вони були до 24 лютого 2022 року.


Спочатку про Україну.


В українців більше немає «братських народів» на північ і схід від державного кордону, а є вороже оточення (в прямому воєнному сенсі) та “дорога життя” в західному напрямку.


Наша зовнішня політика тепер має дуже чіткі орієнтири. Ми запам’ятали тих, для кого наша біда відгукнулася в душах і серцях, хто живе з нами в одних моральних і світоглядних координатах. І, звісно, будемо пам’ятати байдужість і цинізм інших, хто говорив про “законні інтереси” агресора, підспівував ворожій пропаганді, ставив палки в колеса тоді, коли ці колеса вивозили нас із пекла.


Українці знайшли нарешті свою національну ідею – бути вільними людьми на власній землі.


Усі суперечки про регіональні відмінності і суперечності, орієнтації на схід і на захід, автономістські ідеї і настрої втратили сенс перед лицем ворога. Україна – наш спільний дім, і її захист став справою кожного. У цьому домі виявилося зовсім небагато зрадників, але їх ми також пам’ятаємо поіменно.


Українська держава визначилась у своїй основній функції – захист суверенітету і територіальної цілісності. Це та функція, яку тривалий час намагались не помічати чи применшувати її значення. Сьогодні цей захист вимагає пріоритетного виділення ресурсів, підпорядкування йому інших сфер державної політики, створення необхідних умов для людей, які цю функцію забезпечують.


Це базові речі, які і в мирний час на тлі неминучих внутрішньополітичних сварок і непорозумінь у майбутньому будуть надійним фундаментом національної єдності. Єдності в головному.


Тепер про Росію.


Росія більше не має голосу в колі цивілізованих народів, її репутація серйозного і відповідального члена світового співтовариства надовго зруйнована. Росія остаточно втратила перспективи інноваційного розвитку та економічної конкурентоспроможності. Якщо їй дозволять залишитися сировинним додатком до азійського «цеху» світового виробництва, то там її чекають тільки нові приниження і розчарування.


Російська армія зазнала важких морально-психологічних, фізичних і технологічних втрат. Незалежно від остаточного результату боїв на Донбасі та українському Півдні, відновити свій військовий потенціал у якійсь зрозумілій перспективі Росія не зможе.


Тому Росія більше не зможе диктувати свою волю нікому, крім маріонеткових режимів Білорусі, Придністров’я, Абхазії та Південної Осетії. Для того, щоб зберегти видимість наявності бодай якихось “союзників”, Москва навіть скасувала референдум про приєднання Південної Осетії до РФ. А ще, з цією метою, Росія буде постійно клястися в дружбі Китаю.


У російській внутрішній політиці після початку вторгнення в Україну режим перейшов до відвертої диктатури нацистського штибу. Свободи в Росії більше немає і не буде. Ні в політиці, ні в економіці, ні в культурі. Усі, кого це не влаштовує, будуть змушені залишити цю країну. І разом з ними цю країну залишить успіх, натхнення і прогрес.


Європа також змінилася.


Якщо зміни в Україні і Росії – це вже доконаний факт, то вектор змін, що відбуваються у Європі, не до кінця ще визначився.


Зіткнувшись з відвертою підлістю і цинізмом російського нападу на Україну, європейці згадали основні цінності і принципи, на яких будувалася наша цивілізація. Росія порушила усе, що тільки можливо. Від біблійних заповідей до Статуту ООН і Гельсінської декларації. І якщо в 2014 році грабунок сусідньої країни і міжнародний розбій Москві ще вдавалося прикривати казочками про «волю народу Криму» і «громадянську війну в Україні», то 2022 рік змусив відкрити очі навіть тих у Європі, хто солодко дрімав на мішках з російськими грошима.


Пробуджена Європа – це спільнота солідарності і рішучості, простір свободи і людяності. Можливо, це пробудження буде короткочасним. Нехай воно має, все ж, локальний характер та охопило, головним чином, протестантську північ та католицький південь, у той час, як брати наші православні (серби, болгари, греки та кіпріоти) зайняли позицію “і вашим, і нашим”. Повернення Європи до розрізнення добра і зла в міжнародній політиці є важливим прецедентом. Після нього європейське співтовариство зможе чесно поставити собі й інші питання, від яких залежить доля об’єднання та його майбутнє місце у світі.


Європа потребує принциповості, ініціативи і лідерства. Країни, які прийняли цей виклик, займають проактивну позицію в європейській політиці. Вісь активного протистояння Росії, як очевидному злу, втіленню анти-Європи, має всі шанси перетворитися на вісь нового європейського єднання, оскільки вона повертає в європейську політику мораль, норми і принципи, які вже почали розчинятися в партикулярних інтересах і компромісах із совістю.


Практичні питання – колективна безпека, прийняття нових членів, внутрішня реформа, що дозволить карати ренегатів чи нейтралізовувати їхній вплив, - виникнуть на порядку денному ЄС і НАТО в найближчому майбутньому. Вони й покажуть, чи зможе Європа остаточно стати собою.


Лише сто днів тому у нас були зовсім інші питання і турботи. В політиці було багато сумнівів і невизначеності.


Сьогодні в нашій частині земної кулі твориться історія і визначається сенс існування української нації на майбутні сторіччя. Цей сенс є сьогодні простим і очевидним. Бути Україною. Перемогти Росію. Разом з друзями і партнерами збудувати нову Європу.

03.06.2022
Война