На сороковий день після Різдва, 2 лютого, християни, які живуть за Григоріанським календарем, святкують Стрітення Господнього.
Як інформує Католицький Медіа-Центр, до Другого Ватиканського Собору Стрітення зосереджувалося на Богородиці, Якій закон Мойсея, як і кожній єврейській жінці, наказував на сороковий день після народження дитини пройти обряд очищення та скласти жертву в храмі. Проте до очищення у випадку Діви Марії був долучений іще один обряд – жертвування первістка Богові (Вих 13, 2, 12-13; Чис 3, 13). Усі первістки чоловічої статі належали Господу на згадку про чудесний вихід із єгипетської неволі: тварин приносили в жертву, а за дитину давали викуп. Хоча хлопчиків могли віддавати на служіння Богу, вони не ставали священиками – це право належало лише чоловікам із коліна Леві.
З опису події, який міститься в Євангелії від Луки, дізнаємося, що Свята Сім’я не мала великих статків, бо склала так звану «жертву вбогих» (див. Лев 12, 8) Маленький Ісус, Якого батьки принесли до святині, не потребував особливого представлення Богові, однак виконання закону символічно вказує на цілковиту відданість Сина Отцю та Його волі – аж до смерті на хресті. Про спасенні події йдеться у пророцтві Симеона, яке охоплює не лише смерть Ісуса, а й страждання його матері (див. Лк 2, 34-35).
Після реформи Церква підкреслила христологічниий вимір свята, показуючи в ньому Ісуса як світло на просвіту язичникам і на славу народу ізраїльському (пор. Лк 2, 32).
Уже в IV столітті цей день особливо святкували в Єрусалимській Церкві: частиною його Літургії була процесія зі свічками. Традиція освячення свічок поширюється від Х століття. Цей звичай має глибокий теологічний сенс, адже нагадує вірним про Літургію світла в пасхальну ніч. Поступово християни почали просити Діву Марію про втихомирення бурі та стихійних лих, запалюючи освячену свічку, яку тому й називають громничою. Також її вкладають до рук присмертним на знак присутності й опіки Богородиці.